Надія Красоткіна

Світанковий мій краю!
Вірші про рідний край

У кожної людини в житті є щось таке сокровенне, найрідніше, без чого вона не може навіть уявити свого життя. Це рідний батьківський край, де вперше дитиною побачила світ, ясне сонечко, дрібні сльозинки дощу на віконному склі, ріжок молодого місяця між міріадами зір, чисту зелену травичку і тисячі різних квіт, які радували серце своїм розмаїттям. Тут кликали в дорогу перші в’юнкі стежинки, які бігли від батьківського порогу у широкий світ. Це та земля, по якій ми зробили свої перші кроки, земля наших батьків, дідів і прадідів, і вона найдорожча за все на світі. Вона єдина, де ми почуваємо себе вдома, затишно і привітно. І, де б людина не жила потім, а зі своїм краєм вона пов’язана невидимою пуповиною, яка не відпускає від себе, живить душу рідним теплом і дає наснагу. Іноді люди, постійно живучи на одному місці, не задумуються над цим, вони у своїй стихії, вдома. Але варто покинути рідну місцину на деякий час, як затужить серце, болем озоветься душа і все те, чого й не помічав раніше, стане ріднішим, ближчим і дорожчим. Це і є та ностальгія, яка не дає щасливо жити у чужому краю. Недаремно ж люди кажуть, що в рідному домі і стіни допомагають, так воно і є. Тільки в рідному краю людина почуває себе захищеною, стійкою, впевненою, бо вона вдома. Тому і присвячено цій темі так багато людської творчості: віршів, пісень, картин, оповідань і т.д. І ця криниця ніколи не висохне, доки й існуватиме людство, адже людська душа не знає спокою, вона діяльна, жива, сповнена любов’ю і відданістю до рідної землі. Це велике і дуже сильне почуття, яке живить людину, не дає їй збайдужіти, робить активною і сильною.

Люблю цю землю рідну і чудову

Люблю цю землю рідну і чудову.
Жили ми тут, як вміли, як могли.
В дитячу пору, пору світанкову
Хіба ми тут щасливі не були?
Хіба не слухали ми пісню соловейка,
Чи не лічила нам зозуленька літа?
Життєва ноша в нас була легенька,
Дорога в світ здавалася проста.
Нам раз всього родитись довелося
На грішній цій і на святій землі.
Про що ми мріяли, що буде, що збулося
Життя розставить крапочки над «і».
Приготувала доля різні всім дороги,
А нам здавалось — долю творим ми.
І перед кожним з нас — свої пороги,
Життя і зводить, й розлуча з людьми.
Земля моя і праведна, і грішна,
Люблю тебе таку, яка ти є.
Життя буває й радісне, й невтішне...
Спасибі долі, що воно в нас є.
Як вишиванка стелеться дорога.
Червона нитка чорну потягла.
І біль розлук, і радість, і тривоги —
Усе нам доля і сповна дала.
І линуть дні. Чим далі, тим частіше
Душа летить до тих єдиних місць,
Де ти був рідний, просто найрідніший,
А вже сьогодні ти тут тільки гість...
Таке природа диво сотворила
На цій землі серед лісів і квіт.
Що в батьківських місцях якась незламна сила,
Що рве нам душу, тягне, як магніт...

Збірка «Мова — перлина душі» Вірші про українську мову і рідний край

Відгуки

Social comments Cackle