Надія Красоткіна

І знову дощик

І знову дощик стукає в віконце,
Це осінь плаче, сумно крапотить…
Вона й забула, як палає сонце,
Й душа від того ниє і болить.
І стало сумно, холодно і нудно,
І настрій зіпсувався нанівець.
А на душі незатишно, паскудно…
Коли ж те сонце вийде, на кінець…
А дощ іде, й на мить не припиняє,
Все заливає, добре стукотить.
І осінь кольори свої міняє…
То, може, змінить сірий на блакить?
Та, ні. Бо мокрі хмари ще щільніше
Скували небо панциром своїм.
І стало зовсім сіро й холодніше…
І довго ще не вилитися їм.
Сумує осінь, сонця їй бракує,
Тепла і світла, як душі моїй.
Ну, а природа щось своє диктує,
Що зрозуміло тільки їй одній.

Відгуки

Social comments Cackle