Надія Красоткіна

І знову про війну

Сьогодні вранці сонячно і світло
І гарно ж як! Ну, просто дивина!
На синім небі сонечко розквітло,
І в цілім світі мир і тишина.
Це я так хочу. Та війна триває.
Російська зброя не мовчить і дня.
Росія злісно мій народ вбиває,
А ще казали, що вони — рідня…
Яка рідня? Це вороги закляті,
Які все нищать: села і поля,
Міста, людей, не жалують дитяти,
І як таких виносить ця Земля?
Руйнують, крадуть, знищують без жалю…
І як спинити цю страшну орду?
Всю землю вже засіяли печаллю,
Несуть лиш сльози, смерть, страшну біду.
Підвозять зброю нелюди затяті,
Вже день і ніч ведуть страшні бої.
Яка ж вас в біса породила мати?
Чого несе вас у чужі краї?
Та згиньте ж ви, недолюдки падлючі,
Чого вам треба на моїй землі?
За наші сльози і за біль жагучий,
Ви мусите загинути в імлі,
Щоб і не знали, де могили ваші,
Тепер вони по всьому світу є.
Ви — нелюди і душі в вас пропащі.
Ви згинете! Бо Бог на світі є…

Відгуки

Social comments Cackle