Надія Красоткіна

Іду на зустріч з учнями своїми

Іду на зустріч з учнями своїми
І повертаюсь в молоді літа.
Шляхи Господні всі несповідимі,
І стежка у житті в нас непроста.

Минуло літ чимало, що й казати,
А діти виросли, когось уже й нема.
А я все бачу ті колишні парти,
Та ігри з дітьми, як була зима.

Як навесні з кульбаб плели віночки,
І грались гарно в теплому дворі.
Маленькі доні, мамині синочки.
Й світило ніжно сонечко вгорі.

Питання і допитливі їх очі,
І неслухняні ручки при письмі.
Ще й досі прокидаюсь серед ночі,
І бачу личка у нічній пітьмі.

Літа пробігли… Ні, вже пролетіли…
Щось стерлось з пам’яті, а щось і — ні…
Щось дуже пам’ятати ми хотіли,
Найбільше ті хвилиночки ясні,

Що гріли душу, радість доставляли.
Та іноді були часи сумні.
Ми думали, що все запам’ятали,
А виявляється, багато що і ні…

Та хочу знову радість пригадати,
Дітей зустріти, як колись було.
І знов до них свою любов послати,
Подарувати їм душі тепло.

Я всіх любила серцем і душею,
І досі, як колись давно, люблю.
Ті давні дні ще світяться зорею,
І Бога я за всіх за вас молю.

Щоб доля в кожного була щаслива,
А мрії всі задумані — збулись!
Щоб мали щастя і багато дива,
І всі були щасливі, як колись

В дитинстві, як в м’яча ганяли,
Від сонечка ясне тепло пили.
А на лужку кульбабки перші рвали
І в знак любові вчительці несли.

Відгуки

Social comments Cackle