Років маю чимало, я знаю…
Час нестримно пливе і пливе.
Та старою себе не вважаю,
Бо в душі моїй казка живе.
І така собі віра дитинна,
В добру казку, що раптом прийде.
Це ота моя риса відмінна,
Що мене по дорозі веде.
Й не дає мені схибити з долі,
А красиві дарує пісні,
Навесні гарні квіти у полі,
Й небеса безконечно ясні.
Не дає і на мить постаріти,
Бо натхнення й надію несе.
Вміє серце любов’ю зігріти.
То ж привабливим робиться все.
Дуже тонко я світ відчуваю,
В кожній квіточці бачу красу.
І тепло в своїм серденьку маю,
І любов свою людям несу.
Хоч моя голова і сивіє,
Й не така бездоганна хода…
А душа все одно не старіє,
І душа моя — все молода!