А завтра в мами свято, аби ж вона жила…
Я б радості багато матусі принесла.
Хоч я жила, як вміла, та правильно жила.
Дітей своїх зростила, правдивою була.
Цей світ завжди любила, добро у світ несла.
Допомагати вміла, хоч трішки, як могла.
Я все в житті робила, трудилася день у день,
Нікого не судила, жила серед пісень
І радувалась світу та діточкам своїм.
Несла в народ освіту, несла любов усім.
Бо діточок учила, байдужа не була.
Лиш заздрити не вміла, отак собі й жила…
І плакала й сміялась, коли приходив час.
Вставала й піднімалась, як падала не раз.
Хоч не була багата, у скромності жила,
Та радості багато я людям всім несла.
А, може, я й не вміла ні жити, ні любить…
Когось не долюбила й мене він не простить.
Та я за всіх молюся, простіть мене за все.
Я суду не боюся, мене любов несе
І чиста, як краплина, і щира, і проста…
Та я всього людина, нажаль — я не свята.
То ж десь я помилялась, по молодості літ.
Чомусь я дивувалась — такий же дивний світ.
А в принципі я чесно й правдиво прожила.
І, мабуть, маму в свято порадувать змогла.
Уклін тобі, матусю, за те, що ти була.
Я завжди так журюся, що рано ти пішла…