А люди є, як сонечко привітні,
Навколо випромінюють тепло.
Вони душею щирі і тендітні,
Вони, як в спеку, чисте джерело.

Є люди життєрадісні, гарячі,
Кипить у них енергія в душі.
Вони таку веселу мають вдачу,
А ти їх осудити не спіши.

Є люди добрі, вміють співчувати
І допоможуть, виручать з біди.
Але при цьому будуть ще й мовчати,
З людьми такими в світ за очі йди.

Є люди гарні, дуже симпатичні,
Всього в них в міру: доброти й тепла.
Вони веселі і реалістичні,
Ніколи не тримають в серці зла.

Близькі є люди і по духу рідні.
Без них, здається, й сонце б не зійшло.
Вони, як те повітря, нам потрібні.
Не уявляю, як без них було б?

З якими легко всім — це люди світлі.
Вони в житті, мов рятівні вогні.
І пелюсткові душі в них розквітлі.
Близькі ці люди й дорогі мені.

Дотепні є, що не шукають слова,
Воно у них завжди на язиці.
На всі питання відповідь готова.
Я їх люблю — дотепні люди ці!

Ще є розумні, ще — талановиті,
Красиві, щедрі, сильні люди є.
Ласкаві є і дуже працьовиті.
У цьому світі кожному своє.

Є люди різні. Я їх зустрічала.
Нема однакових, та в тім нема біди.
А серед тих, що я ось тут назвала,
Подумай трішки і себе знайди.

Бо є ще й інші, я про них не буду.
На тих не хочу витрачать слова.
То ж не згубися серед того люду
І не розтрать себе на них, бува.