Краса осіння, всюди квіти, квіти…
А на деревах листя золоте.
І хочеться співати і радіти,
Бо й навіть сонце радістю цвіте.
А в небі волошково й чисто-чисто,
І вітерець між листям не дихне.
Це осінь йде землею урочисто,
Й краса її захоплює мене.
В ній стільки форм та кольору, і цвіту,
Та дива, і казкової краси,
Що красивішим не було і літо,
Але в лісах не ті вже голоси.
Все більше тиші, не співають птахи,
І ласкою не горнеться тепло.
Вже до зими готуються комахи,
Щоб в холоднечу затишно було…
На чомусь грає вітерець-маестро
У кронах кленів, часом у сосні.
Все більше чути шумові оркестри,
А в них, як завжди, нотки є сумні.
Але сьогодні у природі диво,
Бо ж синявою небо зацвіло.
І стало затишно, а всюди так красиво,
І зігріває ласкою тепло.
Краса осіння, дивна, незрівняна —
Осіння казка, просто дивина!
Вся жовта, золота, руда, багряна…
А в небі синява, безмежна вишина.