А от і жовтень небом засинів,
І зранку прохолодою вже дише,
Усе довкілля золотом покрив,
І музику в верхів’ях дуба пише,
Осінню музику. А в ній баси звучать,
Віолончелі іноді, валторни…
Й розлуки відчувається печать,
Та кожен день осінній неповторний.
То ж усмішкою ти його зустрінь,
Бо стільки позолоти вже не буде.
От по землі пливе від хмарки тінь,
Багряне й жовте листячко повсюди.
То літо бабине на сонці заблищить,
То зірветься листочок й закружляє.
А то нараз зненацька задощить,
І вітер владно соло заспіває.
То знову сонця теплий промінець,
Зігріє душу й все довкіл зігріє.
Злетять листочки й полетять в танець,
Чиясь здійсниться заповітна мрія…