Сусіди нині топчуть Україну,
Хоч вчора називалися брати.
Сьогодні дуло — прямо на людину,
Прийшли на нашу землю, як кати.
А так клялися бути нам братами,
І присягалися у дружбі на віки.
Скажіть тепер, що спільного між нами?
Коли від вас лише гіркі думки.
Що спільного між миром і війною,
Між ненавистю і любов’ю є?
Між добротою й силою страшною,
Між вбивцею і, хто життя дає?
То ми брати? Такого не буває.
Хоч Каїн з Авелем — брати були…
Тепер Росія ніж у нас встромляє,
Які її критерії вели
До цього вчинку? Що так спонукало
Війною на народ простий іти?
Вам території своєї надто мало,
Що зазіхнули на чужі світи?
Що вам бракує, люди, схаменіться.
Життя таке коротке, наче мить.
Земля чарівна! Стійте, зупиніться
І мир на цій планеті збережіть.
Ідіть додому до дітей, до хати,
Плекайте в душах світло і тепло.
Бо ж людям треба зовсім небагато,
Щоб в серці мирно й радісно було.
Щоб світ яснів і пташечка співала,
Й земля чарівно навесні цвіла.
Щоб райдуга після дощу вставала
І радість людям у серця несла.
І щоб сусіди більш не враждували,
А мирно між собою вік жили.
Сміялися, братались, процвітали
І по-сусідськи добрими були…