Надія Красоткіна

Бо ми ж на цій Землі всього лиш — люди

Живе людина в світі й ніби не живе,
Переобтяжена проблемами своїми.
І по інерції за хвилею пливе,
Наповнена думками руйнівними.
Ну, а навколо радість і вирує все,
Краса і звуки, і тепло довкола…
Тебе в безмежний Всесвіт ця Земля несе
Кудись далеко, ген за виднокола…
А ти у Всесвіті піщинка усього,
Хоч думаєш про себе, що нівроку…
То може хватить розуму твого,
Щоб глянути колись на себе збоку…
Й наразі зрозуміти, що життя одне
І в домовину не візьмеш нічого.
Життя для кожного однаково складне,
Та в нім багато дива осяйного.
Ти бачиш, чуєш, любиш, відчуваєш все,
Говориш, думаєш, радієш і смієшся…
Працюєш, твориш, мрієш, рух тебе несе,
Співаєш, борешся і не здаєшся.
Хіба цього ще мало? Це ж бо дивина!
Вона дана тобі, щоб в щасті жити.
І все це диво світу маєш ти одна,
То як, скажи, від цього не радіти?
Живи і тішся, що у тебе все це є,
І є життя, і є краса повсюди.
Наповни світлом, радістю життя своє,
Бо ми ж на цій Землі всього лиш — люди.

Відгуки

Коментарі Cackle