Здається ягідки, ну, що там, то ж малі!
А як же важко їх тримати на гіллі…
Зігнувся кущик, до землі нагнувся,
А як же він до сонечка тягнувся…
Гіллячки в простір, в небеса тяглися,
А от зігнулись чи то вже здалися?
Та ні! Я ягідки з них позриваю
І знову в синє небо відпускаю —
Ростіть собі на радість до зими!
Буває часом так і між людьми,
Яких то думи, то діла зігнули,
А люди іноді цього і не збагнули…
Вони хотіли в небеса стреміти…
Та сил нема, не можуть підлетіти…