Надія Красоткіна

В душі печаль

Оспівую природу, а в душі печаль.
І не тому, що листячка немає.
А йде війна. Мені дітей тих жаль.
Життя війна проклята забирає.
Ну, а вони такі ще молоді,
А їм би жити, і дітей ростити.
А їм би вчитись, жити у труді,
Творити, досягти висот, любити…
Ну, а вони крізь пекло вже пройшли,
Пізнали горе, сум і біль утрати.
А скільки б для людей зробить могли…
В зажурі витирає сльози мати…
Кляну усіх, хто розпочав війну.
Як оправдати ворога лихого?
Ми живемо в годиноньку сумну.
Й немає діла світові до того,
Що гинуть діти на своїй землі,
Бо ворог нищить все навколо себе.
А ранок прокидається в імлі
І сумно-сумно плаче рідне небо.
Брехливий московіт іде на нас
Вбивати, грабувати, плюндрувати…
Він може нас принизити на час,
Та душу українську не здолати.
Душа жива і сонечком цвіте,
І будуть українці волю мати!
І буде щастя, й поле золоте,
І буде мова в світові лунати!
А московіт загине в цій війні,
Й не стане враз імперії лихої.
Бо люди світу кажуть війнам «Ні!»
Всі хочуть щастя й долі осяйної.

Відгуки

Social comments Cackle