На жаль, не можна часу повернути.
Усе прожито, все давно пройшло.
А як це встигло швидко промайнути…
Немов би й не зі мною все було.
Але ж було. І туга, й щастя, й диво,
Калейдоскоп подій був у житті.
То ж згадуєш і радісно, й тужливо…
Але назад уже нема путі.
А хочеться потрібною ще бути,
Щоб ще живі були твої слова.
І до людей із чимсь новим гайнути…
Та час минув і сива голова
Тобі нагадує, що люди зараз інші,
Завзяті, як і ми колись були…
Сміливі, знаючі й, таки, мудріші.
А ми своє вже, мабуть, віджили…
Але і зараз можемо відкрити
Мале віконце в ті далекі дні.
Де вчились виживати й просто жити,
Співати в ті часи свої пісні.
Учились силу волі гартувати,
В усьому вміли бачити красу.
Завжди нове хотіли відкривати…
Та й досі я це все в собі несу.
Життю всміхаюсь і красі радію,
Бо ж недаремно в світі прожила.
І досі щиро я любити вмію,
В моїй душі багато ще тепла.