Сьогодні найкоротша ніч у році,
І сонце дуже раненько встає.
Роса на травах, цвіт на кожнім кроці,
І стільки щастя в цьому світі є!
І стільки горя, що не розказати…
Іде війна, земля горить в огні.
А воїнам не хочеться вмирати —
Такі ж світанки росяні, ясні,
Така краса на цій землі казкова,
Кує зозуля, лічить всім літа…
Чарівні квіти і трава шовкова,
І Україна — рідна і свята.
Її сьогодні треба захистити,
Як і колись, у другу світову…
На полі бою гинуть наші діти…
А я думками в ті літа пливу,
Коли війну фашисти розв’язали,
Горіло все: ліси, степи, поля…
Тоді так само люди умирали,
І корчилась від вибухів Земля…
Невже біда людей ще не навчила?
Кому сьогодні треба ця війна?
Кому потрібна ця військова сила?
Чи горя ще не випито до дна?
А от Росія йде на нас війною,
І люта ненависть серця їм розпина.
Чи побраталися вони із Сатаною,
Чи щось іще? А наша в чім вина?