В чому велич твоя, Росіє,
Й перевага над світом є?
В площі? Так! Он тайга синіє,
Там степи — все тепер твоє.
А навколо холодне море
І до теплого вихід є.
А всередині — безлад, горе,
І народ безпробудно п’є.
Що ж таке особливе в тебе,
Геніальність де, дивина?
Скрізь однаково синє небо
І немає у ньому дна.
Що в тобі надзвичайне, світле,
І могутнє, та чарівне?
Поле скрізь навесні розквітле,
Не здивуєш ти цим мене.
Де духовність твоя висока,
Особливість і повнота?
Всі дороги твої — морока,
В селах пустка і чорнота.
А яка в тебе зараз мова?
Мат за матом — усі й слова…
Де та велич твоя чудова,
Чим забита та голова?
Заграбастати щось, украсти,
І сказати, що вже твоє.
Потім в п’янім угарі впасти…
Може в тім геніальність є?
Це ж повагу не викликає,
І величності не дає.
Іншу думку про тебе має
Світ, в якому ти поки є.
Рівні в світі усі народи,
Є у всіх мудреці й творці.
Та величний не робить шкоди,
А у тебе зброя в руці.
То ж величність не в зброї, Раша.
Хизуватися не спіши.
На величність є думка наша:
Велич бути має в душі.
А у тебе гординя квітне,
Бездуховність, брехня, війна,
І життя твоє безпросвітне.
А навколо цвіте весна…
А повсюди чарівні квіти,
Сонце, радість і журавлі…
І щасливо сміються діти…
А у тебе діти малі
Безпритульні … Так бути має?
Й це велика твоя «страна»?
Де народ про дітей не дбає,
Там не велич — пітьма одна.