В Україні вмирає село,
Заростають сади бур’янами.
А з подвір’я пропало тепло,
Що було тут колись поміж нами.
Хоч всі дні і погожі, й ясні,
Але ось покосилася хата…
Й не звучать вже чарівні пісні,
Що лунали від мами і тата.
Бо батьків вже немає давно,
Діти в пошуках кращої долі.
І зорить в світ забуте вікно,
Жде у сумі родину, до болю…
Та сюди більш ніхто не прийде.
Відірвалось коріння давненько…
І дитячого сміху — ніде,
Та й старих залишилася жменька…
Їх все менше стає кожен день.
Тихий вечір їх долі єднає.
Українських народних пісень
Тут давно вже ніхто не складає.
Та й співати немає кому,
Все в житті вони вже відспівали…
Вікна дивляться в ніч, у пітьму,
А колись тут всіх зорі єднали
Й тиха нічка любов’ю цвіла,
Ігри й свято Івана Купала…
І у кожного мрія була,
Тут матуся дитя сповивала…
А людей притягала земля
І серця зігрівала красою.
А тепер оніміли поля…
І по них йде примара з косою…