Надія Красоткіна

Вставаймо, люди

Весна, дощить і квіти під дощем
Вмиваються і дуже голубіють.
У серці радість й невимовний щем,
Весна сміється… Окупанти діють…
Що їм весна? Для них тепер війна.
То ж лізуть в Україну сатаною.
В нас нерви, як натягнута струна…
Чому, чому ми стрілися з бідою?
Світило сонце і цвіла краса,
Був мир і ми нікого не чіпали.
І голубіли ніжно небеса,
Пташки до гнізд, додому повертали…
Матусі усміхалося дитя,
І на землі усе цвісти взялося…
Та обірвалось молоде життя
І лихо в Україні почалося.
Хто право дав до нас з війною йти?
Хто ви такі, що сунете війною?
Як матері синочка вберегти?
І як змиритись з долею страшною?
А новий вік за вікнами пливе,
Здавалося, що людство розуміє,
Що тільки в мирі й дружбі проживе
І майбуття для кожного зоріє.
Та ні, не так. Розпалює війну
Народ, що старшим братом називався.
Й веде на нас цю дикую «страну»
Вже й на кордонах міцно окопався.
То ж, люди, встаньмо за своє життя,
Не даймо Україну потоптати.
Бо в нас тоді не буде майбуття,
Хто наше поле буде засівати?
І хто без нас співатиме пісні,
Ті, українські щирі, і крилаті.
До нас прийшли сьогодні чорні дні,
І окупант сьогодні в нашій хаті.
Вставаймо, люди, хоч і дні страшні,
Але народ свій треба боронити.
Вставаймо, щоб не згинути в війні,
Нам треба вільно на свободі жити.
В нас діти, внуки більші і малі,
Їм треба сонце, райдуга і небо.
Їм треба мир і щастя на землі,
І вільна воля. Більшого й не треба.

Відгуки

Коментарі Cackle