Надія Красоткіна

Всім хочеться пожити на Землі

Старіють люди… Всесвіт теж старіє.
Що народилось, мусить відійти…
Ніщо не вічне, певний час свій діє,
І йде у небуття, в якісь світи.
Точніше — умирає. Що сказати?
Всім хочеться пожити на Землі.
А час прийде і треба вирушати
У безвість чорну через всі жалі,
Кудись туди, де сонечка немає,
Де вічна темінь, морок, чорнота.
А от життя нас на Землі тримає,
Життя земне — це просто любота!
Бо жити на Землі — це справді диво,
І жаль нам покидати ці дива.
Бо ж тут так гарно, радісно, щасливо,
Й краса тут дивовижна і жива.
А там уже нічого не буває.
Свідомість згасне — ти у небутті.
А в Космосі десь зірочка палає,
Любов десь народилася в житті.
Вирує щастя чарівне і ніжне,
Чиясь душа за мріями в путі.
Життя буяє просто дивовижне,
А восени дерева золоті…
І синє небо з білими хмарками,
І щире сонце всім тепло дає.
І казка йде вузенькими стежками,
І на Землі усе це завжди є.
Та все не вічне. Є і відлітає
Кудись туди, як кажуть в небуття…
Але поглянь! Знов ранок сяє,
Ще не пора! У тебе є життя!

Відгуки

Коментарі Cackle