Я дуже хочу з татусем за руку
Піти на річку літом, в вихідні…
Я ще малий, але відчув розлуку,
І біль утрати… Тато на війні…
І поки він дзвонив, я вірив свято,
Що він прийде і поцілує нас…
І я не плакав, я тримавсь завзято,
Але надію перекреслив час.
І на портреті тата стрічка чорна,
Й на мене очі дивляться сумні…
Мене ніколи тато не пригорне…
На цілий світ кричу я: «Війнам — ні!»
Я хочу миру, хочу тиші, ласки,
Мені так треба татове плече,
Я хочу, що мене повів він в казку
І, щоб подув на рану, що пече…
А міна прилетіла із Росії,
Вона забрала татове життя.
Країна ця розлуку й горе сіє,
Яке мене чекає майбуття?
А скільки ще дітей осиротіло,
Тепер як жити в світі цім мені?
Та до сиріт яке Росії діло…
Тож зупиніть ці війни! Ні — війні!