Один лиш День писемності у нас,
А треба щоб були всі дні у році!
Як на сьогодні показав нам час,
Що мову знищують на кожнім кроці.
Звучить з екранів всюди, та не та.
Не українською тепер пісень співають.
Така от доля в мови, не проста,
І далі в кут глибокий заганяють,
І травлять тих, хто в світ її несе,
І гублять тих, хто нею розмовляє.
Бо українське їм немиле все,
Російська мова поки бал справляє!
Та годі, годі! Де ви живете?
Ви на Росії? Ні! Ви в Україні!
Живете тут, працюєте, проте,
Душа раба у вас живе й понині…
Бо все чуже, то краще вам здалось,
Усе чуже приємніше й миліше…
В душі як швидко рабське прижилось,
Приниженим вам бути цікавіше.
І нащо розвивати інтелект,
Учити рідну українську мову?
Російський мат несе такий ефект,
Його як рявкнеш — зразу все чудово!
Ото і все, що в вас тепер живе.
Культура рідна, звичаї — відсутні…
У оковитій легко час пливе,
Але, скажіть, яке вас жде майбутнє?