Надія Красоткіна

Дивлюсь на зорі

Я вийду в ніч і подивлюсь на зорі.
А там їх безліч, не перелічить.
Й такі космічні далі неозорі…
І в цьому диві випало нам жить,
І дивуватися, і Всесвіт пізнавати,
І чути, бачити, красу цю відчувать…
І мислити, співати, розмовляти
І мріяти, любити і літать…
І розуміти, що усі ми — люди!
В великім космосі тендітні і малі.
А віддаль, холод і вогонь повсюди,
А ми живемо на малій Землі!
Мала планета й дуже унікальна,
Таких поблизу нас ніде нема.
Можливо й є — не знаємо... Печально…
Нас розділяють віддаль і пітьма.
Земля у Всесвіті всього мала піщинка,
Ну, як її у Космосі знайти?
Але цікава й цінна, мов перлинка,
То ж нам її потрібно берегти.
Бо це наш дім, а ми у ньому — люди,
Цікаві, різні, мислячі, живі…
Планет і зір багато є повсюди,
А ми не знаємо, хоч є одна чи дві
Таких, як наша, щоб була живою,
З повітрям, хмарками у небі голубім,
Уся у квітах, з чистою водою
І з розмаїттям фауни усім…
Ми ще не знаємо, та Всесвіт пізнаємо,
Живі планети прагнемо знайти.
Хоч через терни, та вперед ідемо.
Зоря науки, людям засвіти!

Відгуки

Коментарі Cackle