Усе в природі бачила, нівроку,
Бо вже давненько на землі живу.
Але дивуюсь, не зробивши й кроку,
Як гляну на квітки чи на траву…
Усе мене захоплює, дивує,
І форми квітів, диво кольори,
У сині неба хмаронька чарує
І сонечко, що дивиться згори.
Усе таке привабливе, красиве…
І хто придумав всю цю дивину?
То небо синє, то воно плаксиве,
А хто придумав квіточку ясну?
У дуба гілля, наче дужі крила,
А поруч з ним берізонька струнка…
Буває в вітру надприродна сила.
А ось качки зібрались край ставка…
Уся земля — це дивовижна казка,
Щоб все пізнати, мало і життя…
Усе тут є й до всього є підказка.
Хоч і поймеш, та йдеш у небуття..