Які ж ви підлі люди, московіти,
У вашім серці ціле море зла.
Вам за діяння — у вогні горіти,
Бо ненависть в вас першою була.
Не слово добре, лише злоба люта
Родилась перша в вашій голові.
І пиха дика заздрістю роздута…
Дивуюсь я … І як ви ще живі?
Гординя — вашу душу розриває.
Зажерливість і заздрість груди рве.
Брудна рука — завжди чуже хватає,
А чорний рот сухий кусок дере.
Дивуюсь я… Чого вам досі мало?
Чого в вас миру у серцях нема?
І що вам в цьому світі заважало,
Що у душі лиш холод і пітьма?
Чого вам треба? Світом керувати?
Навчились лиш біду у світ нести…
Не можете й собі ви раду дати,
А що до світу — вам не доповзти!
Чого вам треба? Горя, сліз і смути?
Чого ви сієте у світі цім біду?
Чого не можете ви добрими побути
Й сміятись з дітьми у своїм саду…
Пройтися вранці чистою росою,
Дивитись, як літають журавлі,
І насолоджуватись світлою красою,
Та мирно жити на святій землі…
Дивуюсь я.. Які ж ви підлі люди,
У світ несете війни, люте зло.
У вас ніколи щастя вже не буде,
Та й чи колись воно у вас було
Оте людське звичайне щастя жити?
До сліз сміятись, в світ добро нести,
Радіти сонцю і життю радіти,
І квіткою весняною цвісти…
Які ж ви підлі люди, московіти.
Багато в вашім серці люті й зла.
Ще будете ви у вогні горіти,
Бо ненависть в вас — першою була…