Надія Красоткіна

Для того ми й прийшли, мабуть, сюди

Я прожила, неначе вже й багато,
Та в світ закохана до забуття.
То ж кожен день для мене, наче свято,
Назустріч сонцю йду, немов дитя.
Все радує мене і окриляє:
І спів пташиний, що летить здаля,
А небо прямо в душу заглядає.
І квіти, що насіяла земля,
І ліс, що вдалині собі синіє,
А річка ніби срібло розлила.
Вночі у небі зірка даленіє,
Й дорога, що в життя мене вела…
Усе для мене казкою повите,
І найрідніше, й дороге усе.
І яблучко, що соками налите,
І вітерець, що вісточку несе.
Люблю цей світ, а як же не любити?
Прийшли на мить, підемо назавжди.
Красою треба серце напоїти,
Для того ми й прийшли, мабуть, сюди…
І я люблю усе навколо себе:
Волошки в житі, льону голубінь,
І небо зоряне, і синє небо,
Його бездонність, казку і глибінь…
І рідне поле, й жайворонка-пташку,
Зозулю й соловейка на зорі…
Червоний мак, білесеньку ромашку
Й горобчика, що у моїм дворі…
Люблю цей світ, закохана у нього,
Бо він — це казка щира наяву.
І з відданістю серденька палкого
Натхненно і захоплено живу.

Подякувати автору

Картка Приватбанку

5168 7422 2562 7797

Відгуки
Коментарі Cackle