Я вислів в інтернеті прочитала:
«Як маєш більше — ширший стіл зроби,
А не паркан найвищий», — я це знала,
Та в нас багаті через раз — жлоби…
Одні такі, що вміють заробити,
Та вміють поділитися з людьми.
Й не уявляють як без цього жити,
Й за добре діло всі стають грудьми.
Це спонсори — ці люди благодійні,
Вони підтримують освіту і дітей…
Це меценати світлі і надійні,
І не шкодують на добро грошей…
А є зажерливі і ненаситні люди,
Бо їм все мало, мало — чи не сміх?
Коли, цікаво, їм вже досить буде?
Хоч знають — ненажерливість — це гріх.
Але гребуть, паркани — надвисокі,
Самі в штани не влазять — сміхота!
Хрести на грудях, золоті, широкі,
А в душах морок, тлінь і пустота…
Чого вам мало і чого гребете?
Паркани і палаци — в небеса…
Ви так убого, бідно так живете,
Не бачите, що в світі є краса
І що добро творити — це прекрасно,
Ділитись з ближнім сам Господь велів.
Живіть у світі мирно, світло, ясно.
Добро добром повернеться, без слів…