Життя людське — це надзвичайне диво!
Не позабути щастя глибину.
А повернути просто неможливо
Казкової любові таїну.
Усе лишилось в серденьку навічно,
Світанки світлі, ніжні вечори.
Усе було так мило, поетично
І світлий місяць поглядав згори.
А від туману над рікою — сиво
І щедрі роси на м’якій траві.
Та час нам повернути неможливо,
Лиш залишились спогади живі.
Нічого, що було, не позабути,
Все оживає в мить якусь ясну.
На жаль, не можна знову повернути
Чарівну, юну й трепетну весну…