Давно-давно я в лісі не була,
А так хотілося, та все не випадало.
І думалось: от мала б два крила,
То над землею я б завжди літала.
І от, нарешті, я у ліс прийшла,
А там повітря — можна просто пити.
Мала стежинка між дубів вела,
Обабіч стежки дивовижні квіти.
Куди не глянеш — всюди чудеса,
Дерева в саме небо потяглися.
Повсюди диво, колір і краса,
Вершини сосен в небесах зійшлися.
І там тихенько гомонять про все,
Бо там високо світить сонце ясно.
А вітер буйний вісточку несе,
І там є воля, значить все прекрасно.
А от внизу грибочки де-не-де,
То мох, травичка гарно зеленіє.
А стежка далі й далі нас веде,
То там, то тут галявина ясніє.
Сосновий ліс. Повітря ж тут яке!
Розносяться духмяні аромати…
Повітря свіже, чисте і м’яке,
Підстилка з голок, можна навіть спати.
А от і казка, тільки наяву —
Гриби рясніють, наче іграшкові.
Це мухомори гарні… Їх не рву,
Фотографую, бо вони чудові.
Такі червоні випнулись з землі,
Оранжеві, ну, це не розказати!
Рясніють і великі, і малі.
Це добре, що не можна їх збирати,
Бо так красиво в лісі — чудеса!
Неначе казка світла і пречиста.
Волинський ліс — повітря і краса,
І світлий спокій, тиша урочиста…