Надія Красоткіна

З дитинством їду на побачення

З дитинством їду на побачення
У рідне місто, де жила.
І має це велике значення —
Я тут щасливою була.
Тут казкою усе здавалося,
Ми в невідомий світ ішли.
Все перед нами відкривалося —
Ми дуже весело жили.
Хоч не було нам чим хвалитися,
Та доброту в серцях несли,
І вміли завжди поділитися,
Та вірні дружбі ми були.
А мрії в нас були казковими,
Ми ввись летіли, в небеса.
А дні — чарівними, чудовими
І скрізь вітала нас краса.
В ті дні я часто повертаюся,
Хоч вже немає вороття…
Та рідко з друзями стрічаюся,
Бо розкидало всіх життя.
Нам кожному своє судилося —
Трудні шляхи земні пройти.
Щось відбулось, щось не здійснилося,
Та ми летіли до мети:
Робили, вчилися, старалися,
Долали труднощі складні.
Дійти до мрії намагалися.
То ж долі наші всі — земні.
Пройшло піввіку, як покинули
Ми школу, друзів, рідний клас…
І у суворий світ полинули,
Де доля вже чекала нас.
І от сьогодні повернулися
В дитинство, в юності тепло.
І ніжно серцем пригорнулися
До того, що давно пройшло,
Але в житті не забувається,
Воно в душі у нас живе
І все частіше повертається,
Сміється, манить і зове…

Відгуки

Social comments Cackle