Надія Красоткіна

Зате тепер я більше буду знати

У мене радість! Нею я спішу
З людьми близькими зразу поділитись.
Та от не знаю. Може я грішу,
Та їм на це не хочеться й дивитись.

Вони байдуже все це сприйняли,
Й замовкли враз, неначе всі пропали.
Та ніби ж добрі всі такі були,
А от уже й дзвонити перестали.

Ніхто не хоче знати, як живу,
Які новини в мене — не цікаво.
А я в людськім потоці все пливу,
На мене сонце дивиться ласкаво…

Сама радію, а чого б і ні?
Не кожен день же книжка видається…
Настали дні щасливі і ясні,
Душа моя радіє і сміється…

А друзі що? Якби ж вони були,
Тоді б зі мною разом пораділи…
А то чомусь раптово відійшли,
Новину цю сприйняти не зуміли…

Переживу, життя завжди складне,
То не біда, що треба подолати.
Усе проходить, це також мине.
Зате тепер я більше буду знати.

Відгуки

Social comments Cackle