Надія Красоткіна

А—Я

Земля і мова — це навік моє

А я пишу про все, що відчуваю:
Про ту любов, що в серденьку несу,
До всіх людей, любов до свого краю,
І як у світі бачу я красу.
Бо я цього не можу не любити.
Земля і мова — це навік моє.
Тут щастя випало мені у світлі жити,
Тут все для серця найрідніше є.
Мої батьки і предки, вся родина,
Пісні, які співали ми завжди.
І старовинна дідова світлина,
І радість, й сум в дні щастя і біди…
На вік наш випало на цій землі багато,
Й робота вічна, що у нас була.
І будні трудові, й чарівне свято,
І казка, що у світ дітей вела.
І найсвітліша в світі колискова,
І ніжність мами, й татове тепло.
Пора дитинства радісна й чудова,
І світло те, що від людей ішло.
Та доброта, що в серденьку бриніла,
Неначе невичерпне джерело.
І та біда, що нам усім боліла…
Бо ж у житті усякого було…
Тому й душа, мабуть, у нас багата,
Що вміємо ми відчувати все,
І летимо в чарівний світ крилато…
А час нестримно далі нас несе.

Подякувати

Картка Приватбанку

5168 7422 2562 7797

Відгуки
Коментарі Cackle