О! Як же на Землі красиво!
Казковий, незбагненний світ!
Куди не глянь — повсюди диво:
Ромашка ніжна, маків цвіт,
Струмочок піснею дзюркоче,
Джерельце б’є із-під землі,
А вітер листячко лоскоче,
У небі хмарки-кораблі.
Є гори гарні та великі,
Ліси таємні та густі,
В лісах казкових — звірі дикі.
То ж страшно там на самоті.
Бо Лиси ходять і Ведмеді,
Є дикі Коні й Барсуки.
І Лісовик в дуплі у пледі,
Розумні Сови є й Вовки.
А вітер на органі грає,
Як всі листочки — золоті,
І в гущу лісу закликає…
Є ще болота непрості,
А в них є вікна глибочезні,
І, кажуть, в них немає дна.
Ще там живуть казки старезні
І страху всякого — сповна.
Бо й Водяник живе там вічно
І Мавки є там і Мара.
Зелена Жабка симпатична,
Й Яга-бабуся престара.
То ж в темінь йти туди не варто,
Бо все вночі стає живе.
А зустріч з ними — то не жарти,
Все кличе, манить і зове.
А ще над нами синє небо,
Й Веселка іноді встає.
Частіш дивитись вгору треба,
Бо там краси багато є:
І Хмари просто пречудові,
І Сонце там удень пливе.
І образи живуть казкові,
А ніччю Місяць там живе
І Зірок в ньому не злічити,
Й краси — багато в небесах.
То ж на Землі чудово жити,
Все у загадках і казках…