Зима мела сніги і холод насилала.
Ще так було далеко до весни.
Все шаленіла, злилась, лютувала,
Ну, а весна приходила у сни...
І там жила. Несла ясну надію
І зігрівала серце уві сні
Теплом своїм. І дарувала мрію,
Ставало легше на душі мені.
І видалось, що надворі тепліше,
Не так вже й страшно злилася метіль.
І стало враз добра у світі більше,
І щастя струменіло звідусіль.