Знов вересень до школи всіх скликає,
А я проводжу поглядом усіх…
В повітрі радість й щастя скрізь літає,
Красиві айстри, вигуки та сміх…
Робота вчителя, признатись мушу,
Була не мед, а туга нароста.
Вона мені заполонила душу,
І це, мабуть, так стало неспроста.
Бо все життя я до дітей летіла,
Вела до світла, вчила залюбки.
Всіх віддано й безмежно я любила
Усе життя: дні, ночі і роки…
Повиростали діти й полетіли
І розійшлись на всі шляхи земні.
Свої зірки на небі засвітили,
На спомин щось залишили й мені:
Свій усміх, погляд і цікаві очі,
І успіхи, що вперше здобули…
В минуле повертаюся охоче,
Коли вони малесенькі були
І тільки-но спиналися на ноги,
Складали перші букви у слова…
У кожного тепер свої дороги,
Та кожна фраза сказана — жива…
Життя-життя, то не стежинка в полі,
Пройшов той час і роки відпливли.
За вчительство своє я вдячна долі
Й за всіх дітей, що у житті були.