Час невблаганно нас усіх несе,
Щодень все ближче до Нового року.
А небо вже сніжком частіш трясе,
Й погода встановилася нівроку.
Легенький морозець стоїть вночі,
А вдень ні вітру, ні дощу частіше…
Та ніч, на крилах швидко летючи,
Стає дедалі довша й холодніша.
А ранок довго ще не настає,
І день короткий, лиш устав — лягає…
І в цьому щось гнітюче навіть є,
Бо вдома бути часто заставляє.
Та й холоднеча, сірість надворі,
І вдень не тепло, сонечка немає.
А небо висне сіре угорі,
Та й ніч відразу небо накриває.
І зовсім скоро рік Новий прийде.
Бо бігу час свого не зупиняє.
А що Коза з собою приведе
Ніхто напевно вже цього не знає.
Побачимо, якщо доживемо…
Та на добро чогось слабка надія…
Як на «Титаніку» ми зараз пливемо,
Та в серці, як завжди, живе ще мрія…