Як страшно в світі, коли йде війна…
Все рушиться, ніде нема спасіння.
Ридає батько й мати не одна,
На цілий світ — їх розпач й голосіння…
Бояться діти звуків, темноти,
Бояться люди спати в власній хаті.
Мале дитя зіщулилось, тремтить,
Бо сни страшні приходять, волохаті.
Та вже ніколи тато не прийде,
І казочку ніколи не розкаже.
Дружину в хату син не приведе,
Невістці мати хустку не пов’яже…
З небес герої дивляться на нас.
А так же син любив колись співати…
Все зруйнував страшний воєнний час
І чорну хустку одягнула мати.
Як страшно жити, коли йде війна,
Усе руйнується: земля і мрії, й долі…
Прийшла до нас годинонька страшна
І маки червоніють в чистім полі.
Як страшно в світі, коли йде війна…
О! Зглянься, Боже, нащо ці руїни?
Біди і горя ми спили до дна,
То може досить, досить для країни?