Я перестала раптом розуміти,
Де правда в нас сьогодні, де брехня.
Чого на фронті гинуть наші діти,
А люди йдуть по світу навмання…
А люди думають, що все на світі можна:
Збрехати, вкрасти, вбити — все пройде…
І думка закрадається тривожна,
Куди оця дорога заведе?
Куди веде таке переконання,
Що ми всесильні, з рук зійде усе?
Нема ні перепон, ані вагання,
А злоба, й лють людей кудись несе.
Так світ змінився, стало все доступно,
Такий прогрес і стільки новизни.
З’явилась думка у людей підступна,
Що люди — боги, і нема вини
Їх в тому, що несуть біду і горе,
Що сіють кривду і ведуть війну.
По барабану все і по коліна море!
Мабуть за Бога мають Сатану…
Не знаю я, що у людей на думці,
І хто що думає, о, Господи, прости…
За пазухою камінь чи у сумці,
Але в душі немає доброти…
Ми котимося в прірву прямо з гірки,
І зупинитися не кожному дано.
То ж боляче на серці, дуже гірко,
І кадр не спиниться, як у кіно,
А все насправді: страх і дорожнеча,
Тривога, горе, біль і суєта…
І на душі лишилась порожнеча,
А треба щоб була там — доброта…