Літня нічка казочку шепоче,
Заглядає темінь у вікно.
Тихо… Навіть коник не цвіркоче
І поснули всі уже давно.
Наповзли на небо чорні хмари,
Блискавка їх розсікла умить.
Десь почулись громові удари
І почав тепленький дощик лить.
І пролився, потім зупинився,
Освіжив дороги і поля
Й відійти кудись не забарився…
Спатоньки продовжила Земля.
А на чорнім небі неозорім
Стало тихо, хмари відпливли…
І розквітли, наче айстри, зорі
І танок свій вічний повели.