Вже прохолодні ранки стали
Й трава біленька в низині.
Морози пробні наповзали,
А ночі зоряні, ясні…
І стільки зір, що не злічити,
В холоднім небі уночі.
Як же цікаво в світі жити,
На цій планеті летячи.
А летимо ми швидко дуже,
Не помічаючи цього.
Й до цих зірок нам не байдуже,
Та і до Космосу всього.
Нам хочеться усе пізнати,
Що, де, коли і як було.
В таємнім Всесвіті літати,
Де холод є, а де тепло…
А в нас вже ранок, все ясніє,
Синіє небо угорі.
І щиро сонце променіє,
Останні квіти на дворі…
Та прохолодно дуже стало,
Бо нічка довшою стає,
Тепла тепер приходить мало,
Ще й вітер між гіллям снує.
За справу Осінь узялася,
Жовтить листочки на гіллі.
По полю, по лісах пройшлася,
По свіжій зораній ріллі…
Усе в порядку, все зробила,
То ж далі в путь рушати час.
То ж фруктами всіх задобрила,
Порадувала щастям нас.