Мати в кожного з нас єдина.
Ти життя даруєш одна.
Йде від матері вся родина,
Свою чашу ти п’єш до дна.

Чи солодку чи дуже гі́рку,
З болем, що через серце ліг.
Хто б придумав чарівну мірку,
Щоб любов твою змірять міг?

Щоб заміряти всі тривоги
І думки, що обсіли враз.
Та об’їхати ті дороги,
Що в думках долаєш не раз.

До дітей, а ще є й внучата,
Щоб припасти до них крильми...
Приголубити, обійняти,
Захистити усіх грудьми.

І від зла, від біди закрити...
Скільки б там не прожито літ...
Так не вміє ніхто любити.
Тільки мати — на цілий світ!