Надія Красоткіна

Ми будемо щасливі

Нас хоче обезкровити Росія.
Імперські плани в неї ось такі.
І на примирення мала надія.
То ж дні у нас сьогодні нелегкі.
Ідуть бої на сході України,
І Крим вона загарбала собі.
Нема тепер спокою для країни
І наші матері в страшній журбі.
Бо гинуть діти, як в далекі роки,
Батьки старенькі й молоді сини…
Світ виніс із війни свої уроки,
А от Росія — в стадії війни…
Із цілим світом воювати хоче,
Їй запах крові жити не дає.
Адреналін високо так підскочив,
Й лавиною, як із вулкана б’є.
Росія завжди хоче воювати,
Воєнну міць нарощує свою.
Цивілізацію готова поховати
У цім страшнім кривавому бою.
Ну, що за люди! Що вони за люди?
Чого не жити в мирі на землі?
Така ж краса, така краса повсюди…
А що вони задумали в Кремлі?
Дороги б краще в себе будували,
І для своїх людей міста нові.
В безмежний Космос і на Марс літали,
Сади б садили й молоді гаї…
Та думка в них одна — іти війною,
Вбивати, руйнувати… А проте,
Росія згине, пропаде з ганьбою,
Бо є в природі правило просте:
Хто йде з мечем, той від меча загине!
Таки космічна справедливість є.
То ж буде процвітати Україна!
Бо щастя ми відстоїмо своє!

Відгуки

Коментарі Cackle