Про що б я не писала, думка все одна
Про ту біду, що серце розтинає.
У нашім ріднім краю йде страшна війна —
Росія нашу землю оббирає,
Руйнує, нищить, губить, спалює до тла,
Людей вбиває і нема їй спину.
Й чого в серцях у їхніх стільки люті й зла,
Що нам вони ножа всадили в спину?
За що, питається, та ненависть в серцях,
За нашу волю й сонечко над нами?
За прагнення до миру й квіти у руках
І щирість, що не виразить словами?
За прагнення до волі й людяність просту,
За труд щоденний, наші мрії чисті,
За хліб на рушнику та нашу доброту
Й пісні веселі, ніжні, променисті?
Ми вдома в себе, ми у рідному краю,
В нас прагнення немає воювати…
Ми Україну дуже любимо свою,
То ж будемо свій край обороняти.
Бо це моя земля, батьків моїх, дітей.
З корінням, що глибоко розрослося.
Народ мій героїчний, наче Прометей,
Пройти страждань багато довелося.
Та в нас є воля, правда, до життя жага,
Хоч зараз важко від образ і зради.
Та є в нас мужність, сила, відданість, снага,
Які б там не були у ворога бравади,
Ми переможемо в нерівному бою,
Ми на своїй землі, за нами сила!
Ми рідну землю дуже любимо свою,
Вона надасть нам і сміливість, й крила.