Мов перекотиполе ми стаємо,
Відірвані від кореня свого.
Не тут працюємо і вже не тут живемо,
Але чого так сталося? Чого?
У найми їдемо — роботи в нас немає,
Нема як жити, як дітей ростить?
Розумні, хто лишивсь, все більш страждає,
Бо важко стало в ріднім краю жить…
Реформи в нас, щоб позику узяти,
Не для людей та їхнього добра,
Для того, щоб останнє в них забрати,
І ніж приставити їм до ребра.
Вмирають села… Місто виїжджає,
А розважальні центри все ростуть…
Що буде далі вже ніхто не знає…
Ті, хто не виїхав, то просто п’ють…
Стає і сумно, й дуже гірко жити.
Чого така біда сьогодні є?
Така в нас влада, що тут нам робити,
Як кажуть: «Риба з голови гниє»…
Нема добра, та й сили вже немає…
Зневірився народ в усьому, й край…
На наших душах влада заробляє
Та знищує народ і рідний край…