Так скоро наша молодість минає,
А хочеться зробити ще багато.
Бо ще душа летить і ще співає,
А світ чарівний, мов красиве свято!
Та все не просто і не ті вже крила,
Хоч простір манить душу, закликає.
Та вже не ждуть червоні нас вітрила,
А мрія так приземлено літає…
Та музика ще кличе до польоту,
У синє небо, там де вічна воля.
Отак би налітатися достоту,
І зупинитись просто серед поля,
Де квіти пахнуть, манять кольорами,
Над головою вічне синє небо.
Летять вітри сполохані над нами…
Й нічого, мабуть, більше вже не треба…