Вночі приснилась музика жива,
Що десь їздалеку до мене прилетіла.
Самі до музики горнулися слова,
А встала — повторити не зуміла.

І так шкода́, вона в мені живе,
І від буденних справ відволікає.
Космічною легендою пливе,
Чарує, що аж серце завмирає.

А силюся зловити, повторить,
Запам’ятати і уголос заспівати.
Як тільки так подумаю на мить,
Вона від мене — і сліда не знати.

І знову порожнина, пустота.
Нудьгою серце владно затискає...
А як нахлине музика свята —
В душі світанок ніжний оживає.

Якась у музиці тій сила неземна,
Така краса і велич незбагненна.
Що полонила всю мене вона...
Якби ж вона жила в душі щоденно...