Надія Красоткіна

Над світом день зайнявся чарівний

Над світом день зайнявся чарівний,
Все в золоті осінньому буяє.
У небі сонця диск вогненно золотий
І довго на траві росичка сяє.
Небес бездонних радісна блакить
Тривожить серце, кличе ввись до себе,
Дає наснагу жити і творить.
Аби ж то крила, щоб злетіти в небо!
А павутинки тонкі натяглись
І зазвучали ніжно, срібно-срібно.
Та потяглися, полетіли ввись
Кудись далеко, їх уже не видно.
Це бабиного літечка струна
Співзвучна з щирою і тонкою душею.
Від лісового шепоту луна
Проноситься тихенько над землею.
Так гарно, любо, сонячно мені,
Цей дивосвіт і манить, і вражає.
А клен крислатий в золотім вогні
На фоні неба голубого сяє.
Яка краса! Не описать її,
Не змалювати осінь цю словами...
А потемнілі бистрі ручаї,
Воркочуть з пташкою, чи то з казками...
Бо казка всюди: в полі, у лісах...
В калиновім червоному намисті,
В красі осінній, у людських серцях,
В кленовому почервонілім листі.
Над світом день осінній догора
Так швидко-швидко і лягає спати.
Для зірочки вечірньої пора.
Вона тихенько-тихо йде до хати.

Відгуки

Social comments Cackle