Надвечір вітер лютував,
Ламав гілля, кидав додолу.
І покриття з дахів здирав,
І підлітав до частоколу
Та тряс його що сили мав,
Хотів усе довкіл здолати.
Дерева навіть поламав,
І вдертися хотів до хати.
А як же вив, а як ридав,
Горлав, аж в вухах закладало.
Усе довкола розкидав,
І вітрові було все мало.
Так біснувався довгий час,
А потім стих і вгомонився.
Лякав довгенько вітер нас,
Та раптом просто десь подівся.
І стало тихо навкруги,
Усе тихцем вкладалось спати…
Стояли чорні береги
Й нас не було кому лякати…
Лиш бігла річечка удаль
І верби сонно позіхали.
Дрімала під кущем печаль,
А в небі зірочки мигали…