Нам зігріває спогад рідна хата,
Де вперше ми сп’ялися на поріг.
На щире слово й на любов багата,
А в світ від неї — тисячі доріг.
І кожен з нас пішов по тій стежині,
Що доля щедро вибрала для нас.
Та гріє серце хата і до нині,
Хоч роз’єднав нас невблаганний час.
Пройшло дитинство, вже й батьків немає,
Їх час життєвий до кінця добіг.
Але людина завжди повертає
До батьківської хати на поріг.
Бо там було — усе найцікавіше,
Віконечко дивилося на схід.
Лунала пісня мами найсвітліша,
А тато мужньо захищав од бід…
В тій хаті світ уперше пізнавали
І бачили красу з маленьких літ.
Добро творити там батьки навчали,
Любити й поважати дивний світ.
Тому і гріє душу рідна хата,
До себе кличе зі стрімких доріг.
Завжди на щирість і любов багата…
Батьківська хата, вічний оберіг…