Який наш світ чарівний, незбагненний,
У нім живе одвічна таїна.
І ким би ти не був — поетом, вченим,
А так й не зрозумієш все до дна,
І не розкриєш вічні таємниці,
Всіх не відчуєш почуттів — і все…
І кличуть в небо чарівні зірниці,
А час тебе кудись удаль несе…
І думаєш, що зрозумів багато,
І мислиш, що усе вже пережив.
Та раптом думка світла і крилата
Дарує знову так багато див,
І розумієш — знаєш дуже мало,
А зрозуміти все — нам не дано.
І борсаємось у книжках чимало,
І жили над проблемами рвемо,
А от пізнати все нам не вдається,
Людина ще, мабуть, не доросла…
А сонце ніжно у вікно сміється,
Дарує промінці свого тепла.
І щедрістю усіх нас зігріває,
Щоб зрозуміти істину могли.
І мудро в світі жити закликає,
Щоб ми цей світ любили й берегли.