Наші роки
Відходять друзі, рідні і знайомі
У небуття… Їх меншає щораз…
Стежки майбутні всім нам невідомі,
То ж знає все те, мабуть, тільки час.
Тому-то зустрічі із друзями важливі,
Аж хочеться затримати літа.
От сидимо ми за столом — вже сиві,
І де ж та юність? Юність золота?
Ми згадуємо празники і будні,
Події світлі, радісні, ясні…
Пройшли літа… Були вони в нас трудні,
Але ж були це молодості дні…
То ж на нестатки майже не зважали,
Крутилися, як білка в колесі.
Жили у праці, мріяли, співали,
Несолодко жили ми майже всі.
Та от уже і фініш недалеко.
А далі всі стежки у небуття.
А ген у небі — весняний лелека…
І трохи ще продовжилось життя…